Партія регіонів (ПР)

  Партії та рухи

Склад фракції\партії голосував за “Закони про диктатуру” – пакет законів, прийнятих Верховною Радою України у четвер, 16 січня 2014 року.
Підтримка сепаратизму та фінансування терористів.

Дані з профілю від ЛIГАБiзнесIнформ:

Попередницею Партії регіонів була Партія регіонального відродження України (ПРВУ), створена незадовго до парламентських виборів 1998 року. Главою партії був обраний мер Донецька Володимир Рибак. Результатом “регіоналів” по багатомандатному округу стало 0,9% виборчих голосів. Не отримала ПРВУ помітного результату і по мажоритарних округах.

ІІ з’їзд партії відбувся в 1999 році. Главою ПРВУ, її політради і політвиконкому строком на три роки делегати знову обрали В.Рибака. Серед головних результатів роботи з’їзду – прийняття програми партії і рішення про участь “регіоналів” у президентських виборах-1999 за допомогою підтримки кандидатури Леоніда Кучми. З’їзд рекомендував чинному Президенту включити в передвиборчу програму обіцянки активно сприяти відродженню регіонів України і змінити статус російської мови.

У липні 2000-го лідери п’яти політичних структур – ПРВУ, Партії солідарності України, Партії Праці, Всеукраїнської партії пенсіонерів і Партії “За красиву Україну” вирішили об’єднати свої партії в єдину силу. У жовтні цього ж року нове політичне об’єднання отримало назву Партія регіонального відродження “Трудова солідарність України”. Очолив її тріумвірат співголів – В. Рибак, Валентин Ландик та Петро Порошенко. До президії партії увійшли Микола Азаров, Юхим Звягільський, Леонід Черновецький.

У березні 2001 року на позачерговому з’їзді партія змінила назву на нинішнє – Партія регіонів, а також обрала нового лідера – ним став Голова Державної податкової адміністрації України М.Азаров. Створення ПР деякі аналітики вважали альянсом політика і бізнесмена П.Порошенко і донецькою фінансово-промислової групи, вплив якої під час політичної кризи в Україні 2000-2001 рр. різко зросло. Головою партії Порошенко так і не став. Зате незабаром у Верховній Раді з’явилася фракція “Регіони України”, яка увійшла до парламентської більшості.

У листопаді 2001-го лідери Партії регіонів, Аграрної партії України, Партії промисловців і підприємців України, Народно-демократичної партії та “Трудової України” оголосили про спільну участь у парламентських виборах-2002 в форматі блоку демократичних сил “За Єдину Україну!”. Очолив його тодішній глава Адміністрації Президента Володимир Литвин. Щоб уникнути звинувачень у використанні на виборах адмінресурсу, М.Азаров вирішив на час виборчої кампанії призупинити своє членство в партії, і її новим керівником став Володимир Семиноженко. А в грудні 2001 року П.Порошенко з однодумцями залишив лави “регіоналів” і увійшов до виборчого блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”.

На виборах-2002 блок “За Єдину Україну!” набрав 11,8% голосів виборців. В новообраній Верховній Раді Партію регіонів представляли депутатська фракція “Регіони України” (голова – Раїса Богатирьова) і депутатська група “Європейський вибір” (керівник – Володимир Пєхота). У листопаді 2002-го ці формування висунули у кандидати на посаду Прем’єр-міністра України главу Донецької облдержадміністрації, члена ПР Віктора Януковича.

19 квітня 2003 з’їзд ПР обрав Прем’єр-міністра В.Януковича главою партії. А в липні 2004-го в Запоріжжі делегати VI з’їзду висунули його кандидатом на пост Президента України. В провладних українських ЗМІ В.Януковичу старанно створювали образ сильного, стабільного політика і міцного господарника, “наступника” Л.Кучми. Однак імідж провладного кандидата псували відомості про його кримінальне минуле, а також скандальний випадок в Івано-Франківську, де під час зустрічі з виборцями В.Янукович впав на землю від удару запущеним в нього курячим яйцем.

У першому турі президентських виборів В.Янукович набрав 39,3% голосів, опозиціонер В.Ющенко – 39,9%. У другому турі, згідно з офіційними даними, з перевагою понад три відсотки голосів (49,46% проти 46,61%) переможцем вийшов глава уряду. Масові фальсифікації результатів виборів спровокували масові акції протесту, які вилилися в “помаранчеву революцію”. Паралельно з вуличними виступами команда В.Ющенко оскаржила офіційні дані Центрвиборчкому у Верховному Суді. Політичне протистояння закінчилося повторним голосуванням, в якому виграв В.Ющенко (взяв 52% голосів, В.Януковичу дісталося 44,2%).

Втім, вже незабаром “регіонали” зуміли мобілізуватися і змінити імідж переможених на лавровий вінок переможців: результат ПР на парламентських виборах 2006-го був найкращим – 186 мандатів з 450 можливих.

У липні 2006 року парламентська фракція Партії регіонів сформувала так звану антикризову коаліцію з фракціями СПУ і КПУ. Цьому передувала підтримка “регіоналами” кандидатури Олександра Мороза (лідера Соцпартії) на пост спікера парламенту, завдяки чому він вийшов з домовленостей про створення “помаранчевої коаліції” з фракціями блоку “Наша Україна” і БЮТ. Прем’єром від антикризової коаліції став В.Янукович. Більшість постів в уряді дісталося “регіоналам”.

23 березня 2007-го антикризова коаліція вирішила перейменуватися в коаліцію національної єдності і заявила про свою відкритість для інших нардепів. Однак це спричинило незворотні наслідки: після масового переходу депутатів з опозиційних фракцій до нової коаліції Президент В.Ющенко ініціював розпуск Верховної Ради V скликання і дострокові парламентські вибори.

На своєму X з’їзді 4 серпня 2007 Партія регіонів затвердила виборчий список, в який не включила більшість депутатів- “перебіжчиків” з опозиційних фракцій, або надала їм “непрохідні” місця. За підсумками виборів Партія регіонів отримала 175 мандатів і опинилася в опозиції.

7 лютого 2010 в результаті чергових президентських виборів лідер ПР В.Янукович став главою держави. Регіонали разом створили коаліцію з Блоком Литвина, КПУ і окремими народними депутатами створили коаліцію під назвою “Стабільність і реформи”. 23 березня 2010 в ході другого етапу XII з’їзду Партії регіонів Віктор Янукович був обраний почесним головою партії, а на пост глави повернувся Микола Азаров.

Ідеологічно ПР є достатньо суперечливою структурою: спираючись на малозабезпечений електорат східних та південних областей України, який ностальгує за Радянським Союзом і тяжіє до братерства з Росією, вона об’єднує представників великого капіталу, деякі з яких прагнуть вийти на західні фондові ринки. Мабуть, тому Партія регіонів і скоює безладні метання між Росією і Заходом. З одного боку, М.Азаров є головним лобістом вступу України в Єдиний економічний простір, аргументуючи користь від цього короткостроковими фінансовими благами. З іншого – В.Янукович вже встиг вжитися в образ прогресивного політика, що декларує європейські устремління країни.

Ще одним “маркером” програми Партії регіонів є її заклопотаність статусом російської мови, яка, однак, після завершення чергової виборчої кампанії відступає на другий план. За весь час перебування в парламенті “регіонали” не реалізували свої “мовні” обіцянки.

Економічна доктрина ПР є ліберальною, ринковою, що зближує її з “Нашою Україною”. У той же час вважається, що основні її виборці – пенсіонери, бюджетники і прості наймані працівники, але аж ніяк не представники малого та середнього бізнесу.

Лідер Партії регіонів В.Янукович народився в Єнакієве Донецької області в родині робітника. Має у своїй біографії дві судимості – за грабіж (у 1967 році) і нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості (у 1970 році). Офіційно вважається, що судимості давно зняті, хоча сам В.Янукович у своїй автобіографії, написаній перед першим призначенням на пост Прем’єр-міністра, про них згадав. Освіта – вища. Закінчив Донецький політехнічний інститут (за фахом “інженер-механік”) та Українську академію зовнішньої торгівлі. Магістр міжнародного права, доктор економічних наук і професор (це наукове звання у своїй автобіографії на президентських виборах-2004 Прем’єр написав через дві букви “ф”, що послужило причиною потоку глузувань на його адресу).

В.Янукович одружений, його дружина – домогосподарка. Має двох синів. Старший – Олександр – лікар-стоматолог. Молодший – Віктор (1981 р.н.) – народний депутат України V скликання від Партії регіонів. Серед хобі Прем’єра – спорт (великий теніс), полювання, голубівництво.

Партія регіонів (ПР)